По землі безсмертної слави

Маршрут:  Канів – Корсунь-Шевченківський – Стеблів

З іменем Т.Г.Шевченка та інших письменників пов’язане і містечко на лівому березі Дніпра – Золотоноша. Згадує Шевченко Золотоношу в повістях “Наймичка” та “Близнюки”.

В 50-х роках XVIII століття цікавість до народної творчості привела у Золотоношу видатного поета і філософа Г.С.Сковороду, в 90-х роках тут побував І.П. Котляревський. Цікаво, що під час Вітчизняної війни 1812 року Котляревський у місті Горошині сформував 5-й козацький полк, куди влились і 600 козаків золотоніського загону. Заходила мова про Золотоношу й під час перебування в червні 1859 р. Шевченка на Михайлові горі, в садибі Максимовичів. Біля села Прохорівки, коли Шевченко йшов на Михайлову гору, його було заарештовано за доносом Козловського. В селі Пекарі збереглося багато легенд і розповідей про перебування тут Т.Г.Шевченка. Ці розповіді зібрані в книзі М.Ф. Біляшевського.

Максимович пропонував Т.Г. Шевченку оселитися біля Михайлової Гори, про що поет писав, “що видно Дніпро, та здалеку, а мені його треба коло порогу”. І таке місце він відшукав на околиці Канева. Він навіть вислав В.Г.Шевченку 1000 крб. для купівлі земельної ділянки, сам накреслив план майбутньої хати в червні 1860 року. Та намірам поета не судилось здійснитись, 21 травня 1861 року жителі Канева зустрічали домовину з тілом Шевченка, яка була доставлена сюди пароплавом “Кременчуг”. В Успенському соборі відслужили панихиду, а 22 травня о сьомій годині вечора Шевченка поховали на Чернечій горі. Відтоді її називають Тарасовою. Замість чавунного хреста, встановленого тут в 1884 році, в 1923 році з’явився на Тарасовій горі чавунний бюст поета, відлитий на Городищенській цукроварні за проектом скульптора К.М.Терешенка В 1925 році територію навколо могили оголошено державним заповідником. Згодом поблизу Тарасової гори збудовано і відкрито літературно-меморіальний музей Т.Г.Шевченка. В 1939 році до 125-річчя з дня народження поета було споруджено бронзовий монумент поетові за проектом скульптора М.Г.Манізар, а на саму могилу покладено гранітну надмогильну плиту з написом.

Канівський заповідник, який був започаткований біля могили Тараса, тепер займає 1042 гектари і відомий всьому світу як район класичних дислокацій, де сама природа припідняла край завіси над глибинними процесами життя нашої планети, по яких вчені вивчають флору і фауну від юрського періоду до наших днів.

Трохи нижче Канева починаються Трахтемирівські гори, що простиляються виступами до Дніпра. Біля підніжжя Батуриної гори розташувалось село Монастирок. Літом 1845 року сюди приїздив Шевченко і згадує в листах красу цих місць. Звідси рукою подати до села Зарубенці з багатющою історією. Тут стояло древнє місто Заруба, а в роки Вітчизняної війни був центр Букринського плацдарму, кожен метр якого политий кров’ю воїнів.

Зі сходу Канівський заповідник омивають води іхтіологічного заказника – місця нересту цінних промислових риб. Далі на 300 га розкинулось Криве озеро поселеннями бобрів. Звідси вони попадають в протоки Дніпра. А на р.Росава біля с.Степанці ці поселення оголошені зоологічним заказником. За 15 км звідси біля села Таганча розташований Сахнівський лісопарк площею 241 га і далі Таганчанське лісництво площею 1288 га.

Корсунь-Шевченківський район всюди пов’язаний з героїчним минулим нашого народу. Так, бувша Горохова балка стала Виграєм на честь перемоги козаків Богдана Хмельницького над військами польського коронного гетьмана М. Потоцького та М.Калиновського. Села Пішки, Сотники, Бойкове поле – все нагадує про великі бої і походи. Т.Шевченко пише в поемі “Гайдамаки” “… горить Корсунь” під час повстання 1768 року під проводом Максима Залізняка. А до цього фортеця Корсунь іще двічі була спалена  іноземними загарбниками в часи древньоруської держави. Ще й тепер видно залишки оборонних укріплень “змійових валів”.

З 1824 по 1859 рік поет кілька разів побував у Корсуні. Він відвідував історичні місця, замальовував чудові краєвиди зеленої Росі з бурхливими порогами. Тут у брата дружини Йосипа Шевченка він познайомився з наймичкою Харитиною Василівною Довгопаленко і хотів одружитися з нею. Відвідав він Наливайковий ліс, де козаки під проводом Максима Кривоноса повністю розбили шляхетну польську армію і полонили понад дев’ять тисяч вояків разом з гетьманом М.Потоцьким. Поезії Тараса Шевченка дали добрі сходи в серцях волелюбного народу, і тому в 1923 році Корсунь стали називати Корсунь-Шевченківським. З цим містом пов’язана славна сторінка в історії Великої Вітчизняної війни: у січні-лютому 1944 року в цьому районі військами 1-го і 2-го Українських фронтів під командуванням генералів армії І.С.Конева і М.Ф.Ватутіна було оточено і знищено велике угрупування гітлерівських військ. У Корсунь-Шевченківській битві ворог втратив 55 тисяч солдатів і офіцерів, понад 18 тисяч потрапили в полон. За цю битву понад сто бійців і командирів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Кілька тисяч воїнів нагороджені бойовими відзнаками. Створено музей, в якому відображена історія міста, боротьба українського народу з поневолювачами, є кімната, в якій оформлена експозиція, пов’язана з перебуванням Шевченка в Корсуні.

Палац-музей Корсунь-Шевченківської битви розташований в заповідному парку на островах річки Рось. Природа тут нагадує гірську країну з скелями і ущелинами, а внизу вирує, обминаючи пороги, річка Рось. Загальна площа Корсунського парку 97 гектарів. Заснований він в 1783 році по типу англійського парку. Палац побудований у 1789 році. До нього ведуть алеї з 300-річних лип. Зростає там і 200-річний каштан, замальований Т.Г. Шевченком під час перебування в Корсуні в 1859 році. Парк в м.Корсунь-Шевченківському, як і всі старовинні парки в Україні, вимагає значних витрат для реставрації. Будем надіятись, що в решті-решт люди повернуться лицем до історії і культури, щоб зберегти для майбутніх поколінь те, що лишили нам у спадщину наші предки.

Від Корсунь-Шевченківського до Стеблева рукою подати. Хто б не потрапив у Стеблів, йому видається все до болю знайомим. Така сила творів  І.С.Нечуя-Левицького, того таланту, з яким він описав своє рідне місто. Поблизу музею Нечуя-Левицького, на горі Спаса біля Росі  могила батька письменника С.С. Левицького. На самій річці Острів  фортеця, де любив бувати Нечуй-Левицький. На правому березі ріки стоїть скеля Бурлачка. За переказами, з цієї високої скелі героїня повісті “Бурлачка” кинула свою дитину в бурхливу Рось. Кам’янисті береги Росі дуже мальовничі, усіяні скелями і майже кожна з них має свою назву і скеля Сфінкс, Козак-камінь, скеля і грот Адама Міцкевича.

Історія Стеблева починається з 1036 року, коли князь Ярослав Мудрий побудував на місці майбутнього міста фортецю, що являла частину захисної смуги на півдні древньоруської держави. Визвольні війни українського народу протягом всієї історії не обходили осторонь і Стеблів. Тут перетнулись долі двох митців – Шевченка і Нечуя-Левицького. Вони ніколи не бачились.

 Малий Тарас в 1826-1828 роках шукав тут учителя малювання і жив у місцевого дяка-маляра. А коли було видано “Кобзар”, Іванкові Левицькому минуло лише три роки. Та пізніше літературна спадщина Шевченка і місця, де побував поет, формували світогляд і надихали майбутнього письменника. Кожен куточок цього благословенного краю, кожне вікове дерево пов’язані з історією боротьби українського народу за своє визволення від поневолювачів. Назви урочища “Наливайко”, дуб “Наливайко”, лісопарк “Різаний яр”, дуб “Богдана Хмельницького” пов’язані з цією боротьбою. Легенди села Сахнівки про дві гори Дівочу і Пастушку та інші доносять до нас споконвічне прагнення українського народу до волі і закликають тримати зброю на поготові, щоб вороги не застали нас зненацька.

 
 

Ще з цієї рубрики:

 

Тут ви можете написати відгук

* Текст коментаря
* Обов'язкові для заповнення поля

Увага: всі відгуки проходять модерацію.