Селище В’язівок

В’язівок — село, центр сільської ради. Розташоване по обидва боки річки Вільшанка, притоки Дніпра. Протяжність населеного пункту за течією річки становить близько 10 км, ширина – 3,5 км. Найближчі заліз
ничні станції: Цвітково — 7 км, Шпола — 22 км, Городник — 15 км.
Площа адмінмеж — 2006 га.
Кількість населення — 2918 осіб.
З друкованих джерел село відоме з 1653 р. Біля села виявлено археологічні знахідки часів палеоліту, неоліту, трипільської культу¬ри (4-3 тис. до н. е.) та епохи бронзи (2 тис. до н. е.).
У списку українських полків, міст, місте¬чок і сіл, населення яких було приведено до присяги на вірність російській державі у січні 1654 року, був поряд із Звенигородкою, Гуляйполем, Млієвом, Сахнівкою та Тарасівкою і В’язівок.
Село В’язівок має давню історію, яка тісно пов’язана з історичними подіями міст і сіл Правобережної України. Про перші посе¬лення, що були на території села, свідчать речові пам’ятки давньої культури, знайдені в цій місцевості.
Про походження назви села В’язівок існує декілька версій, що їх пригадують старожи¬ли. Одна із них твердить, що нібито перші поселення були розташовані серед великих заростів дерева в’язу. Другий переказ пояс¬нює походження назви села від в’язальних майстерень, в яких вироблялися корзини- кошики.
Топонімічний словник-довітник (1973 р.) дає пояснення: назва походить від слів «в’язань», «в’язель», «в’язило», «драговина», «трясина», «болото», «заплави»; дослівно — «річка, на якій багато трясовини».
Історія села В’язівок нерозривна з подіями, які відбувалися у містах і селах Правобереж¬ної України і особливо Придніпров’я.
У 40-х роках XIII ст. край цей був завойо¬ваний і спустошений ордами хана Батия. У першій половині XIV ст. литовські феода¬ли, використовуючи послаблення Золотої Орди, прагнули захопити цю землю. В 1342 р. литовський король Казимір зробив своїми володіннями Київщину і Переяславщину.
Місто Черкаси стало резиденцією гетьмана України, а черкаська земля входила до скла¬ду Черкаського староства, тож і В’язівок був у складі Литовської феодальної держави. Селяни й міщани займатися землеробством, скотарством. ремеслами — шкіряним, шев¬ським, пороховим.
У XV ст. Литовські й польські магнати поширили свої володіння, посилили визиск селян, крім натурального обробку, ввели гро¬шовий, захопили селянські землі, змушували відробляти панщину. В 1447 р. закріпачення селян узаконилося державою.
Із середини XV ст. насунулася інша велика небезпека — турецько-татарська агресія з півдня, що супроводжувалася спустошливи¬ми набігами. Великого лиха зазнав і В’язівок, оскільки поблизу проходив кривавий «Чор¬ний шлях», який, витікаючи з південних сте¬пів. перейшов Шполу, тулився до Козачанського лісу, минав Топильну, В’язівок, Віль¬шану і далі тягнувся у північно-західну Київ¬щину.
Військові укріплення під час селянських заворушень у В’язівку називатися стінками (від слова «стіна» — кріпость). У середині сто¬яли будинки козацької варти, у центрі висо¬чіла дерев’яна церква, що служила, окрім здійснення обрядів, і місцем спостереження.
Л. Похилевич у «Сказаннях о населенных местностях Киевской губернии» пише, що В’язівок був містом з вісьмома церквами, його зруйнувало і спалило нашестя ворога. Мова йде про церкви, що височіли у військових укріпленнях. Назви цих стінок й досі збереглися у найменнях урочищ – Лебединцева, Степанкова, Стеценкова, Гаївка.
У 1569 р. за Люблінською унією Київщина і Брацлавщина (В’язівок був сотенним містечком і входив до Брацлавського полку) перейшли до Польщі. Територія села поділялася на сотні, а сотні — на десятки. Досі збе¬реглися назви сотень – Харенківка, Ляшівка, Вільшанський шлях, Бобошківка.
У 70-х роках XVII ст. В’язівок було розорено й спалено, населення було знищене турецько-татарськими військами, згодом міс¬течко почало заселятися.
В’язівські селяни були учасниками велико¬го народного руху, відомого під назвою Коліївщина. Ходять легенди, що сюди при¬їжджав сам Максим Залізняк для освячення ножів, досі збереглася назва — Гайдамацький яр.
Як бачимо, впродовж багатьох століть наші предки ростили хліб і водночас боролися з ворогами проти гніту й поневолення. Їх нескорений дух виявився і в роки Великої вітчизняної війни.
У липні 1941 р. фашисти окупували село. 7 лютого 1944 р. військові частини 252-ї стрілецької дивізіях звільнили В’язівок від фашистської неволі.
В'язівокУ боях за визволення В’язівка загинуло близько 160 воїнів. На фронтах полягло 613 односельчан. У пам’ять про них на тери¬торії села височать два пам’ятники та обеліск Слави.
Мальовниче село В’язівок потопає у зелені садів, лісів, палає у багряних копіях квітни¬ків. Свої віти верби красують над водою, а біля села — широкі поля. Серед цієї краси живуть і працюють наші односельчани.
Слід згадати Сиченка Петра Кириловича, який довгий час працював головою колгоспу. Розпочату ним справу продовжив Скічко Олександр Микитович. Сало Василь Прокович працював у Міністерстві будівництва. Вихідцем із села є Власенко Володимир Максимович, який майже 30 років очолював Білоцерківський державний аграрний університет: відомий вчений у галузі ветеринарної хірургії, доктор ветеринарних наук, професор, академік УААН, заслужений працівник вищої школи України, член колегії Державного департаменту ветеринарної медицини України.
Пишаються односельчани Карасем Ми¬колою Федоровичем — хірургом міської лікарні № 3 м. Черкаси.
У свої молоді роки досягнув успіху Кучер Микола Федорович, який очолює — Млїївську станцію садівництва ім. Л.П. Симиренка: кандидат сільськогосподарських наук.
Сьогодні на В’язівських землях успішно працюють нерестово-вирощувальне підприємство філія ВАТ «Птахофабрики «Перше Травня» (директор — Мироненко Михайло Ілліч), фермерське господарство «В’язівське» (директор — Гава Володимир Іванович), нерестово-вирощувальне господарство «В’язівське» (директор — Осауленко Вячеслав Ми¬колайович), ветеринарна дільнична лікарня (головний ветлікар — Харенко Олександр Іва¬нович), — а також приватні підприємці.
На території села працюють сільська рада (сільський голова Шабадаш Наталія Олексіївна), дільнична лікарня (головний лікар — Писанець Ліна Михайлівна), В’язівська ЗОШ І-ІІІ ступенів (директор — Пилінко Людмила Миколаївна), дитяча установа «Пролісок» (завідувач — Паламар Олена Миколаївна), сільський центр культури і дозвілля (дирек¬тор — Огілько Василь Васильович).
Населення обслуговують аптека, магазини, філія Ощадного банку, пошта.
Н.О. Шабадаш

 
 

Ще з цієї рубрики:

  • Село Воронівка...

    Воронівка – село, центр сільської ради. Розташоване на обох берегах р. Вільшанка, за 25 км ...

  • Смт Вільшана...

    Вільшана — селище міською типу. Розташоване на річці Вільшанці, притоці Дніпра, за 25 км ...

  • Селище Вербівка...

    Вербівка – село, центр сільської ради. Розкинулось по обидва боки Вільшанки, притоки Дніпра, ...

 
Триптихи и полиптихи подбор стоковых изображений под картины диптихи триптихи.

Тут ви можете написати відгук

* Текст коментаря
* Обов'язкові для заповнення поля

Увага: всі відгуки проходять модерацію.